13 лютого в закладі освіти була проведена година пам’яті до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав – «Одвічний біль Афганістану». Ми вшануємо тих, кому довелося воювати в чужих країнах, які виконували воїнський обов’язок та бойовий наказ Батьківщини, але за її межами.

Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. «Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх», – говориться в Євангелії.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни, всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
«Чи ж там він є?!»
стоять, відводять очі вбік солдати
і шепотить сержанти ледве чуть:
«Не велено... Не можна відкривати...
Не велено...»
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання...
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ.
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна, солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю загиблих, перед членами сімей загиблих. Висловлюємо глибоку подяку батькам, які виховали мужніх синів. А всім, хто пройшов через горнила жорстоких воєн, бажаємо міцного здоров’я, сили духу, родинного щастя та благополуччя. Нехай над всіма нами буде мирне небо.

Вже не дійти до рідних берегів.
Ридали друзі, впавши на коліна,
Він помирав серед чужих пісків,
І разом з ним вмирала Україна.
А вдалині сірів чужий кишлак,
І БТР димів опісля бою.
Погасло сонце у його очах,
Аж гори похитнулися від болю.
В оселю рідну – цинкова труна
Страшенна кара, за яку провину?
І божеволіла матуся молода,
А разом з нею – Україна.